Весняний холодний ранок.
Похмурий холодний ганок.
На ганку сиділа Жінка.
Вона вже не плакала гірко,
Та звівши свій погляд до неба,
Казала: «Так треба, так треба!».
Та раптом почувся їй голос,
Немовби розкрився колос,
І падали слова – зерня
На землю крізь сіре терня:
«Не плач вже за мною, Мамо,
Сьогодні з зорею рано,
Воскресши єси із мертвих,
Я всіх звеселив померлих!
Живим Я подав надію,
О, Мати. Моя, Маріє!»
Побачивши близько Сина,
Вона ніби впала безсила
В обійми Його Пречисті.
Побачивши рани вогнисті,
На білих руках шепотіла:
«Дитино моя, Ти мило!
Давно Ти не кликав «Мамо!»
Пішов ти від мене зарано!»
«Так треба було - ще здавна
Пророки про Мене звіщали,
Спасінням у світ вістували!
Ти ж стала за Матір для всіх
У Бозі спочилих й живих!
Ти стала заступниця дітям,
Утіхою звешся для літніх,
Для немічних - будеш відрада,
Для слабих - укріплення й рада!
Для грішних - молільниця скора,
Для Церкви Моєї - Опора!»
Сказавши Він Їй уклонився:
«Я учням іще не з’явився.
О, Матір, зустрінь перша Пасху
Нову, чисту, радісну, ясну!
Як сповниться слушна година,
То Душу Твою мов дитину,
Угору з Собою воздвигну.
Прийдеш Ти до Нас на Небо -
Не смерть , а Успіння для Тебе!»
28.08.2014
