Якщо упустити можливість, через певний час вона захоче наздогнати тебе і буде бігти доти, допоки ти не скористаєшся нею. Чи ігнорувати її, чи зіпсувати те, що залишилось – справа нагальна.
Перегортаючи сторінки журналу Мері читала банальні статті про щастя і думала над тим, що її принц, як виявилось - аж ніяк не принц, і точно без білого коня.
Вона говорила слова кохання та не дочекавшись відповіді – вислизала з його рук, дозволяючи хвилі гірких почуттів поглинути її. Мері хотіла, щоб він теж говорив про любов. Дівчина бажала знати, що для нього вона зірки та місяць, якими він був для неї.
Він мовчав, тому що не вірив. Якщо людина так завзято очікує на взаємність, нехтуючи словами кохання, то ніщо не завадить їй пізніше втратити будь-який інтерес.
Він вірив, що вона хотіла не його щирої любові. Він знав, що це було лиш бажанням з її сторони довести самій собі, що вона може її отримати.
Мері з усіх сил старалась заохотити його до відвертих розмов. Він не давав шансу чинити так, уникаючи думок про те, що добившись свого вона вислизне від нього так, як робить це зараз, коли не отримує відповіді.
Мері здавалось, що вона кохає власну створену ілюзію. Він відчував, що вона вичавлювала з нього усі соки. Він, якби й був ілюзією, то напрочуд реальною.
Мері втілювала у собі сучасне трактування кохання: бажання взаємності переважало над істинним почуттям кохання.
Він тягнув гуму, ковтаючи власну брехню про те, що з часом вона все зрозуміє. Мері ковтала власні ілюзії, не в змозі самостійно зняти рожеві окуляри.
Вони потребувати допомоги один одного та були занадто заклопотані собою, щоб усвідомити це.
Свідоме божевілля поселилось у наших головах: уникаючи проблему ми вселяємо у себе віру, що таким чином вона справді зникне.
Розфасовуючи свої пріоритети, втискаючи у власні (а не загальноприйняті) обмеження своє Я, Мері була певна, що змусить свою палку натуру ідеаліста зникнути, накресливши чіткі правила, що не дозволяли виходити за рамки. Та її вогонь спалював контури сторінок з правилами, і навіть попереднє ламінування б не врятувало її від того, що те, що всередині – там і залишається.
Поливай водою чи гіркими сльозами; примушуй змінитись або відмовитись від власних зірок; втопи свої вірування та справжні почуття, - а тоді тікай і зазнай поразки.
Прийми неминучість провалу; повір, що не справишся; вважай, що це твоє прокляття, - згори у відчаї разом з власними демонами.
Пихато виставляй свої принади напоказ, - попрощайся з вірою у те, що твоє багатство й справді таке особливе. Тобто, знову провал і порожнеча замість душі.
Використай це для блага, і подолаєш усе нечисте у мить. Не для блага інших, а хоча б для власного.
Приберись у підвалах з павутинням всередині і все інше виявиться таким, яким ти хотіла завжди його бачити. Власні демони не будуть настільки руйнівними та загрозливими, якщо ти не будеш так часто думати про них, забуваючи, що за цим всім життя продовжується…
Одного разу тобі випав шанс відпити з кубку наповненого зірками, які скоро стали твоїми власними. Тепер він буде чекати, доки ти відкриєш йому їх справжні барви. І коли він відкриє для тебе свої світила, знадобиться менше, ніж слово, та більше, ніж погляд, щоб віднайти гармонію між тими, хто нещодавно блукав серед демонів.
Шлях цей буде недовгим; межа між дарунком долі та цілковитим провалом тонка; а зусилля, які повинні прикласти ці двоє – не оцінити.
ID:
591253
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.07.2015 15:08:38
© дата внесення змiн: 02.07.2015 15:08:38
автор: Lily Grant
Вкажіть причину вашої скарги
|
Глибоко! 
