Йшла вона немов цариця, що несла в руках свободу
ворог би злякався зразу і не було б в них проходу.
Йшла вона помалу, ніжно й все навколо оживало
усмішка сіяла щастям ну а серце все ж кохало.
Відчувала крила свої, що підносили у вись
і чуттєво танцювала. Рушила вона кудись.
Очі мов єдина зірка, що яскраво відчувала,
а вона маленька квітка й пелюстками огортала.
Ще відчув її тепло, радість щастя та свободу
й не відпущу я нізащо, цю малесеньку нагоду.
Світло згасне і вона може втрапити у сітку.
зрозумів я лиш одне. Берегти потрібно квітку...