А ми летимо. Поодинці. Подвоє.
Стартуємо з вищих засніжених гір.
Ми в пазуху землю беремо з собою,
Танцюємо в танґо розпечених зір.
А ми сміємóсь, утираючи сльози,
За живих і за мертвих несемо хрести,
Аби не зав’янув той кущик мімози,
Що з’єднує наші столітні мости.
А ми пливемó на іржавих ковчегах
По морю, по озеру і по калюжах.
На наших руках ті святі обереги,
Які цінувати ми любимо дуже,
Коли на легені наступить біль
Й дорога розверзнеться під ногами,
Мов лоно Юнонівських породіль.
І, може, тоді ми прийдемо до тями.
Та ще летимо над війною і миром,
Шукаємо Правду, Голгофу і Слово.
У Бога знайдеться для нас ще сокира,
Та тільки б не вбити Його. Випадково.
