Зранку сонце сіда, прокидатися час,
Дзвінко каркають в тихих гаях солов’ї,
Все життя, все життя супроводжують нас
Протиріччя твої, протиріччя мої.
Все буває під небом зеленим таким,
І у дятла, буває, болить голова,
Очевидним здається і зовсім простим
Синє листя дерев і червона трава.
Ми – тропічний мороз, ми – полярна зима,
І знаходить частіше не той, хто згубив,
Взагалі-то, я – добрий, десь там, у душі,
Та добра ще нікому й ніде не зробив.
Виростайте, хлоп’ята, і будьте людьми,
Де один програє́, там ми всі виграє́м,
Все навиворіт бачим, як в дзеркалі ми,
Нелюбимих цілуєм, любимих цькуєм.
Не втекти нікуди́, не сховатися десь
Від смішних і безглуздих отих протиріч,
Чорне сонце скотилось з порожніх небес
В намальовану білою фарбою ніч.
Ми ідем в нікуди́, ми шукаємо десь
Щось гаряче, як лід, щось холодне, як піч…
Чорне сонце скотилось з порожніх небес
В намальовану білою фарбою ніч.
6.08.1996
Ми живемо в часи протиріч!... це така незбагненна річ... 
Написано, наче сьогодні! 
правдиво
