На міст старий, що мох покрив,
Коханців двоє із пітьми
Прийшли, шептались, вечір мрів –
Були це ми!
До неї він схиливсь, обняв,
Про вірність і любов шепнув,
Що в серці чесному тримав –
Це я там був!
Вона тремтлива і бліда,
Хоч не боялась темноти,
А голос тихий пропадав –
Була це ти!
На міст старий, без перемін,
Знов вийшли двоє із пітьми,
Знов про любов шептав їй він –
Та це не ми!
Auguste Angellier
Le vieux pont
Sur le vieux pont verdi de mousse,
Et tout rongé de lichens roux,
Deux amants parlaient à voix douce :
Et c'était nous !
Lui, penché tendrement vers elle,
Lui disait l'amour et la foi
Qu'il portait en son cœur fidèle ;
Et c'était moi !
Elle semblait, pâle, incertaine,
Tremblante et pourtant sans effroi,
Écouter une voix lointaine ;
Et c'était toi !
Sur le vieux pont toujours le même,
Deux amants ont pris rendez-vous :
Il lui dit, elle croit, qu'il l'aime ;
Ce n'est plus nous !
