Два зЕрна у землиці мліли,-
Одне сказало: - Проросту,
Аби гілки моі шуміли
При тім калиновім мосту,
Де зустрічаються кохані ,-
Засиплю цвітом стежку їх
І в цьому світі первозданнім
Плодами обдарую всіх.
Враз пагін виріс на те слово,
Сягнув корінням в глибину -
Й шуміло дерево чудове
При тім калиновім мосту.
А друге зЕрно шепотіло:
- О, що за доля? Просто жах!
Аби гілля моє шуміло,
Це ж треба подолати страх:
Тверда землиця кам'яниста -
Пораню пагін, як на гріх.
Бруньки ж відкрию, ніжне листя -
Зжере його гидкий шкідник...
Ні, ліпше поки зачекаю
У Бога кращого часу...
І зерно у землі дрімає,
Втрачає силу і красу.
Весною ж курочка рябенька
у свіжій порпалась землі,
Знайшла зернину - і швиденько
Ковтнула поспіхом її...
Щоб жити, треба страх забути:
Дерзай і ризикуй, твори...
Класичне "Бути чи не бути?"
Всяк сам для себе обери.
