Ти залазиш у ванну з сережками і обручкою.
Скидаєш білизну, просотану неминучістю,
вдихаєш минуле, що рветься крізь пори, з-під нігтів,
хоч мало би, врешті, давно уже відболіти.
По черзі вмикаєш: гаряча-холодна-гаряча.
Сортуєш всі дев'ять життів за невдачами.
Ніжно, аби не сполохати віру у себе,
знімаєш гусячу шкіру з плечей і ребер.
Гаряча.
Твої божевілля давно всім відомі;
здається, вони генетично детерміновані.
Незугарно зламавши замок в генетичному коді,
хтось кинув тебе, розшифровану, решті під ноги.
Холодна.
Ти знаєш таке, про що інші бояться знати.
Ніхто не спроможний вмістити усі ознаки
твоїх рецедивних запалень – бажань воскресати,
ніхто не зумів би тебе до кінця пізнати.
Гаряча.
Дивись під замки – всі печаті зірвано;
їх нічого не зупинило, нічого не стримало.
П'яні від радощів, сховані від довколишнього,
влаштували у тебе між ребер собі бомбосховище.
Фази чергуються, прямуючи знову по колу.
Із фазами твого серця й твоєї любові
все надто ускладнено – зболені, зношені,
кожну хвилю емоцій вони неухильно сплощують.
Ти лягаєш у воду, ти відчуваєш між пальців
теплі зародження вічностей й еманацій.
Стискаєш повіки, думаєш – хай їм, судженням!..
Ти не слабка, ти просто заміцно скучила.
Сережки горять під водою, як очі риби, –
ти не знімала їх і обручку, хоча й повинна,
ти лежиш нерухомо, як скіф у своєму кургані,
розчиняючись між атмосферними коливаннями.
Зависла рубінова мантра мережить зап'ястя.
З твого тіла всі сенси зливаються в понадчасне:
"Я люблю тебе, Майстре.
Я люблю тебе, Майстре".
Поки твій кровоплин навіки не згасне.
2-3.10.2015р,
Львів.
