|
Повіяв вітер й зграя птиць,
Шугнула в небо, промайнула,
Повз, ще міцного, козака,
Що став червоний від напруги.
Вдивлявся в небо і чекав,
Якусь ознаку в білу днину,
Чи то синів так виглядав,
Чи ворога, в лиху годину.
Барвистим шовком віддає
Жупан, на конях збруя бріє,
В Остапа- вус ще не росте,
Андрій- сльозИ скривать не вміє.
Старий стояв посеред двору,
Примружив око, та барився,
Обняти двох синів і скоро
Вже навкулачки з ними бився.
Оба сини були пригожі...
Обох Тарас поцілував,
Розлив по кубках, як годиться,
У клуні спати їх поклав.
А зранку, півні іще сапали,
Сірко у буді позіхав,
Вже челядь коней запрягала
Й Тарас своїх синів підняв:
-''А ну ж бо ''вражії сини'',
Чи вам ще хочеться горілки?
Чи ще спите і ваші сни,
Про поцілунки та обнімки?''
А степ живе своїм життям:
Десь чути вовче завивання,
Вночі - дурманить запах трав,
Удень - пташине щебетання.
Он видно шапку козака,
Що на коні в степу гарцює,
А там дивись, Гірей-паша,
З десятком слуг за ним пильнує.
Дістались Січі. Тут брати,
У будні дні шаблі точили,
Мистецтва бою разом вчили,
Та брали приклад в старшини.
Тарас в корчмі не раз хвалився,
Що Бог послав йому орлів
І від Порогів до Пшемишля,
Нема достойніших синів.
-''Гей - гей, вставайте братство п'яне,
Йдемо на ляха, досить слів!
Ми їм покажемо, слов'яни,
Хто тут господар міст і сіл!''
Умить усе заворушилось,
Січ ожила, заклекотіла,
Де медовуха вчора лилась,
Сьогодні стала Січ до діла.
До церкви Богу помолились,
У першій сотні- два сини:
Немов о скали хвилі бились,
Та Дубно взяти не змогли.
Кільцем залізним оточили:
Ще кілька днів і впаде лях,
Та тут знайшлися дві причини,
Щоб все скінчилося не так.
У ясну ніч з'явився привид:
З під воза вилізла мара,
І до Андрія:-'' Панна просять…
Під возом у землі - діра.''
* * *
Чи то у світі так ведеться,
Що ворог в нас самих таїться?
Чи психологія така,
Що як любов, так вже - сліпа?
* * *
-''Чи знає пан, що люди кажуть?
Що йдуть на вас всі уніати!
А що у місті лицар в латах-
То Янкель бачив - син твій, значить''.
- ''Не може бути, брешеш жиде!
Щоб зрадив батька син Андрій?!
Щоб осоромив чуб мій сивий?!
Ти, жиде, хочеш батогів?!''
Король прислав своїм підмогу,
Всі в латах, з пір'ям - павичі
І на козацьку шаблю гостру,
По десять шабель і мечів.
Ураз відкрилися ворота
І з міста вилетів загін,
А верховодив у кінноті -
Дивись Тарасе - рідний син!
Левиний рик рознісся полем,
Із серця, із грудей, із болем;
Тарас не бачив більше лав,
Усе трощила булава.
Андрій впізнав чуприну сиву;
Злякався, польське військо кинув,
Тікав.. та Бульба з Чортом притьмом
Догнали, залишивши битву.
-''А що, чи серце в тебе є,
Що ти своїх рубаєш, сину?
Чи може лях тобі єдину,
Свою панянку віддає?
Ось так, ти віру нашу зрадив
Й мене - старого козака?!
Я породив тебе…
...я й стратив!
Прийми його, земле сира.''
Із люттю лева Бульба бився,
І перемога вже близька,
Остап на фланзі забарився,
Та й повалився під коня:
-''Я йду!!!''-кричав Тарас до нього,
Ломала шиї булава:
-''Я йду тобі на допомогу,
Остапе, сину, зачекай!!!
* * *
Не там кінець, де розіп'яли
Й не там початок, де воскрес.
І поки рани заживали,
Молився Бульба до небес:
-''Ти, Господи, над нами вищий,
Ти відаєш хто вмер, хто ні ще,
Дай гляну в список крадькома,
Мо' там Остапа ще нема?''
На передмісті, в бідній хаті,
Знайшов Тарас отих пейсатих,
Що, майже, все на світі знають,
Та срібні й злоті полюбляють.
-'' Ти знаєш?''
-''Знаю!''
-''Скільки буде?
Та не дивись на мене юдо,
Вези в Варшаву, чорту в зуби,
Та так, щоби не знали люди.''
* * *
На площі - початкУ всіх вулиць
Народ шумить - цікавість будить,
Що вам сказати добрі люди?
Читайте далі...
(далі буде...)
* * *
Вельми шанований народе,
Козак - є символом свободи!
А честь і слава козака -
Це зміст, і суть його життя!
* * *
-'' Ведуть.., ведуть..,'' -юрба гула
І мліло серце Тараса,
Він бачив все;
він бачив сина,
Тортури..,
як його дитину,
четвертували на козлах...
Прокляв той день і ту годину,
Коли в бою його покинув,
Не уберіг, у люті мстивій.
На що, Тарасе, чуб твій сивий?
Стоїш тепер, як та статуя!..
Остап в останнє:
-''Батьку, чуєш?!''
-''Я тут, Остапе -е!
Си -и - ну,
Чу - у - ю!''
* * *
У натовп, яничарів сила,
Як на ріллю, ворони сіли,
Шукали, всіх перетрясли,
Та за старим і слід простиг.
У людськім морі голубої крові,
Розбавленої тим єлейним гноєм,
Пропав козак!..
- Куди?
- Ніхто не знає!..
ЗалИшилися,
Янкель з Мордахаєм.
* * *
В вогні горіла Посполита,
Панянки, цвяхами прибиті,
Дітей - у піч, старих- з дзвіниці,
Панів - за ноги та в криницю.
Волоським шляхом ратні люди,
Знімали з палі панські дупи,
Внизу, як цівка батога,
Між гір, блистить Дністер - ріка.
Знайшли ту нитку уніати;
Отут зустріло військо в латах
Тараса Бульбу -
свого ката.
?Що сотня шабель й злість завзята,
Проти трьох тисяч? - Не багато!
* * *
Зійшлися козаки і шляхта…
* * *
Вже вечір.
Бульби кінь втомився:
-'' Ну, Чорте!
Ще не час,
ще бийся!
Не підведи, не скинь з сідла!''
Та слабне Тараса рука.
-''Де побратими-
чи живі ще?''
Та канчуком, як уперіщить..,
''Чорт'' на диби, копитом - трах!
- Надвоє, ляшська голова.
Тарас ударив вдруге,
свиснув,
(Ще раз взлетіла булава),
По полі глянув: дальше..,
ближче..,
(Кругом, Тарасе, лях, та лях),
Удар меча..,
а потім, спис ще,
загнали в груди козака,
Кінь на дибИ - підпруга трісла,
... Іще удар -
упав з коня.
Бундючні, списами пришили,
До дерев'яного стовпа,
Та на скалу, та й підпалили:
-''Дивись, ''голото,'' де твій цар!''
* * *
Висів, як яструб, на скалі
І з кручі козакам здавалось,
Вогнем об'ятий і потятий,
Що Бульба мертвий вже..,
аж ні!:
-'' Ви чуєте мене, синочки!
Беріть праворуч, до струмка,
Та по стежині ви проскочте,
На скелю! Там внизу ріка!..''
З розгону коні з скелі рвали,
Дністра - ріки спокійний плин,
-''Тарасе, ми б усі віддали,
Життя своє тобі взамін.''
Вже догорало сите плам'я
Й не чути було тихих слів,
- ''Це клопіт мій, а ви слов'яни,
Помстіться за своїх братів''
ID:
613818
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 16.10.2015 21:54:39
© дата внесення змiн: 16.10.2015 21:54:39
автор: LeGrand
Вкажіть причину вашої скарги
|
