Горожа, столик, тихий спів…
У скронях пульс вирує током,
Не полічити скільки днів
Ходжу навкруг нечутним кроком.
Пробач, що так, ніби чужий…
Душа пробачення просила, –
Сімейний ти вела двобій,
Все ж нашу тайну схоронила.
Її довічно збережу,
Хоч серце біль б’є, ніби клином.
Та я нікому не скажу,
Що ВІН зостався з нашим сином.
