стати Чаком Паланіком й розірвати тебе на двоє
Каструвати твою свідомість,
Будуть думати, що ти героєм
що ти герой,
І гине метелик той, що так сильно розмахував крилами,
аби була буря,
аби десь хтось страждав...
В стічних каналах тіло,
чи твоє, чи твоєї коханої,
чи всіх коханок твоїх -
Безумовно ніхто нічого не знає,
Закриті очі, заштопорені вуха.
Що діється поруч?!
Світло беззаперечно - правда
над Мадридом сьогодні ясно,
Сена в Парижі заповнена твоїми думками,
вони досі невпинно мруть...
Легені повільно вдихають.
Він чекає доки ти будеш з Ним говорити,
а ти далі мовчиш,
Далі кидаєшся в Сену й захлинаєшся відчаєм, горем, брехнею...
Гордість твоя посміхається, гордість твоя живе..
