Привіт... А знаєш, усе змінилось,
Трохи тепліше в осінній день,
Те, що колись безкінечно снилось,
Є наповненням моїх кишень.
Те, що колись зітхало так терпко,
Виросло ледве в вечірній сум,
Чесно, розкажеш мені про пекло?
Бо про добро я і сам збагнув.
Час колихався, немов над вечір
Дули усі що не є вітри,
Знаєш, змінилось. Колись ці плечі
Не підіймалися догори.
Я забагато пробув самотнім,
Поки на небі пливли чудні,
Дикі фігурки, немов би ноти,
Грали, а я ще стояв на дні.
Потім помалу змужнів і виріс,
Потім цих «потім» було як снів,
Я пізнав ще й любов і щирість,
Не підпускаючи зло вогнів.
Легше ніколи не встать на ноги,
Легше ніколи не будь живим,
Ну подивися, відкинь тривоги!
Світ цей у сутності і є ми.
Отже, привіт. Я минулий в тобі,
В сотнях розгублених і пустих,
Годі. Прокиньтесь! Прошу вас, годі.
Світ цей по суті ж і творимо ми.