Байдужість до простих речей,
Ризик, пошук адреналіну,
Змушує з людських очей,
Лити сльози безупину.
Бо жили як йім хотілось,
Не чувши про настороги,
І в одну мить життя спинилось ,
Не очікуване завершення дороги.
Плачуть, сильно плачуть,
Оплакують молодих людей,
Піднявши голову - побачив,
Невитримав - сховався від очей.
Кажуть: "Сльозами горя не омити",
Все минеться, потрібен час.
Але скажіть будь-ласка: " Що робити?"
Коли один, вже немає "Нас".
Зранку небо почорніє,
Пролунає звісточка лиха.
Почувши - душа зомліє,
А з нею і серце сколиха.
А потім Сонце, щедре Сонце,
Впаде на землю промінцем.
Посеред неба, немов віконце,
І всі обернуться лицем.
І проведуть в останню путь,
Батьки, свойіх дітей.
Друзі віночки піднесуть,
З прощальним поглядом, заплаканих очей.
Та час минув,
І біль поволі згас.
Та не забув,
Про друзів, про Вас, про Нас.
Пам'яті світлим людям, що раптово залишили наше життя.
Співчуваю... 
