... Вона казала, а він не чув,
Душа волала - далеко був,
Де цифри-графіки, мов кораблі.
Не бачив болю, не чув жалі.
Вона трималась
Oдна за нас.
А він все мріяв,
Що прийде час -
І повернемо ми Крим назад,
Тепер же маєм тікать,
- казав.
Вона просила:
Не осудіть.
Він:
Паспорти чужі не беріть.
Вона як мати - завжди права,
А він - обов"язки і права...
Кричали очі:
Почуй!
Зроби!
Ми ж не манкурти і не раби!
А він захоплено руку тис,
Спускав промовисто на землю вниз.
Кидав словами, ефектним був.
Вона ж мовчала,
Ковтала сум.
Бо в своїм горі ти сам-один,
І повернулась до нас.
Ні з чим.
(за мотивами "Шустер-лайф" від 28.03.2014р.)
