Годинник цокає і вертиться планета,
і опадає днями стиха календар.
Людина – пил - безслідно кане в Лету,
лиш одиниць підбе́ре ча́су антиквар.
А світ спішить кудись, і змінює епохи,
вловити не дає таємний сенс буття.
А може для забав - усі ми – скоморохи,
без права витоків історії знання.
Отак народжуємось і до пункту «Смерті»
ми манівцями йдемо, мов якісь сліпці.
І лиш годинник світу далі в круговерті
планету на́вколо знов оберта осі.
