Слова пусті із вуст злітають марно,
А погляд твій холодний вже давно.
І як би на душі не було хмарно,
Та серце тебе любить все одно.
Йому лютить тебе не заборониш,
І точно не накажеш – геть іди.
І, навіть, коли тихо сльозу зрониш,
Усе ж твої шукатиме сліди.
Воно не розуміє, де є правда,
І де неправди сила вікова.
А темне відчуття, що зветься зрада,
Зітре навіки всі твої слова.
Та серце не злякається такого,
Крізь біль воно тріпоче у грудях.
Нема ніде живішого нічого,
Ніж серце, куди кохання вбито цвях.
