А він лежав й ніхто того не розумів,
Що у думках родилось,зажевріло.
Й лише єдина голова,що попелов взялась
Його так ніжно розуміла і пестила.
Кохання,біль,утрати-все перед очима вмить пройшло.
І серце десь забилося у груди.
Життя...То ось заради чого слід було
Той хліб насушний кровію здобути.
Життя...Чи є щось головне?
Чи є щось головніше аніж жити?
Звичайно є!А може?Та невже!?
Невже нема? Заради кого це робити?
Та біль зіграла важкий танець у думках.
Та й смерть неначе одступає мимоволі...
А якщо ні?Якщо усе це лише страх?
і я живий,а не валяюся у полі.
Як в дома,де серед степів,серед ланів й жита,
Де просто так,щоби снаги набраться,
Де можна десь сховатись у снопах.
І щоб ніхто не бачив,не дізнався.
Щоб все було як до війни,
Щоб люди цінували і любили.
О Боже мій,о Краю мій,болить!
І враз усі думки неначе розчавіли.
Той біль нестерпний був як дзвін.
Від кулі,що ворожий снайпер вцілив.
Та ось знайома десь рука торкнулася мене,
Неначе ангел мій спаситель уже поруч.
Усе:і біль й війна мине.
А ось найважливіше у житті-це наша воля.
