Ти сказала мені,що покинута,
(а покинуті завжди є загублені),
і дивилася,мов дитина так:
заворожено й зовсім розгублено,
наче літо,що втратило сонечко,
ніби пісня,на злеті захлинута,
дівчинка з того віконечка,
що надією хлопчика тішила.
Ми не будем ніколи дорослими,
нам не вистачить літ і до старості,
щоб знайти всі любові загублені,
і відчути загублені радості.
Якби хлопчику тому всміхнулася,
та дівчинка,сонцем осяяна,
наші роки та й не розминулися,
і долі б не мали окаяні...
Ти сказала мені,що покинута,
(а покинуті завжди є загублені)
і я слухав,мовби дитина та,
не ховаючи очі насуплені...
