|
О осінь, осінь, я боялась
Твоїх холодних вечорів,
А ти мені лиш посміхалась
І кутала у подих днів...
І страх минув, лишилась тиша,
Натхнення, мрії і слова,
І я уже не та - я інша,
І навіть осінь зігріва...
Осіння тиша захорнувшись у мряку і сизий туман заповнела принишкі двори, поблідлі долини, зпустілі поля, поплила над сонними річками, неквапливо стукала у вікна. Осінь... Листопад... Все завмирає, ледь дихає боячись порушити чи прогнати її – тишу. Лише поодинокі пориви дужого вітру з дощем, на пару із опадаючим листям, наважуються порушити гармонію осені.
Філософія осінього дня зрозуміла: терпкий чай, тепла ковдра, цікава книга... хоча, ні! Я думаю це не те, це лише побічні ефекти філософії тиші – філософії безмовного крику, найжаданішого тепла, глибоких роздумів, які народжується у лоні холодних і похмурих вечорів. Розуміння філософії тиші приходить незразу. Спершу, потрібно перестати боятися холоду, пронизливих дощів, довгих і понурих вечорів, відчути їхню романтику. Звичайно, можна непогодитись, природа літнього дня прекрасна, всезачаровуюча і легка, не хочеться відпускати її блукаючи осінніми провулками. Та все ж природа гармонійна, і кожен її прояв неповторний, необхідно лише навчитися розуміти її мудрість, бачити красу і насолоджуватися нею.
Саме вона – осінь навчає нас так віддано любити, цінувати домашнє тепло і затишок. Пригорніться до найрідніших, скажіть ніжне, зігріте щирістю слово, і відчуйте всю глибину осені.
...А в тиші туману і мряки знову тонуть сади, зплітаючись гілочками, даруючи один одному останнє осіннє тепло - засинають, щоб бачити казкові зимові сни в обіймах найдорожчих...
ID:
623166
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 22.11.2015 20:27:52
© дата внесення змiн: 26.12.2015 15:54:03
автор: Світлана Віхола
Вкажіть причину вашої скарги
|
