з циклу Горобець і Психея
Горобець – невибагливий птаха,
як і я. Може доля за це
дасть мені (для своєї ж розваги)
народитися знов горобцем.
Як саме буття знеособлений,
рівнозначний лиш сóбі самóму.
Може, це і приваблює в тóбі,
що живеш і не шкодиш нікóму?
І якраз, може, діло у тім, що
твоя вдача проста і легка,
тому й спів – і чистіш, і дзвінкіший,
і надійніший цього рядка.
Від життя мені треба так мало:
не глушіть лише спів горобця!
Щоб над світом журним все лунала
і лунала проста пісня ця.
----------------------
Оригінал:
Воробей — терпеливая птица.
Мне, быть может, когда я умру,
Суждено в воробья превратиться
На сквозном ленинградском ветру.
Как само естество, обезличен,
Равнозначен себе самому,
Воробей оттого симпатичен,
Что живёт, не вредя никому.
Потому ли, товарищ мой нищий,
Осторожный жилец чердака,
Ты мне дорог, что голос твой чище
И надёжней, чем эта строка?
Ничего мне от жизни не надо —
Дайте только пропеть воробью,
Просвистеть в полутьме виновато
Безголосую песню свою.
27.02.78
