Батько казав, ти схожа на прабабцю
й по життю смиренна,
тяготи життя сприймаєш, як і вона , бувало, буденно.
Порала сім'ю з дев'ятьох душ.
Коли вона, бідная, спала та відпочивала,
ніхто й не бачив.
Остання лягала, ще й кожній дитині на ніч то яєчко,
то солодкого пиріжка давала.
А ми, каже, робимо вигляд, наче спимо,
а самі, як гороб'ята, за нею очима стріляємо.
Вранці прокидаємося,
а вона вже з печі сніданок рогачем тащить,
молоком вранішнім пригоща.
Жила її піклуванням уся велика сім'я.
Та коли одного разу піч потухла,
кожен зрозумів, що прийшла тяжка смуга.
Вона пішла з життя тихенько, буденно,
як завинила, що зранку обіду ще не зварила.
Тоді, каже батько, я зрозумів, малий Миколка,
як буває на серці колко.