Стояли,
очі закривши, похнюпивши голову,
серце закривши скорботою.
Благали:
"Зніми з нас, Всевишній, ганебність військову,
Стоїмо ми із спокутою!"
Скорбота була їх, як завжди, показова -
Всевишній сумно/звично це бачив,
Бо щирість спокути їх завжди вічновдова,
Як і їх крокодилові плачі.
Всевишній пішов шукати в інших розраду,
Милість яким його непотрібна,
Бо бились вони за народ, а не за владу,
Святість життя яких непохитна.
Перші один одному стиха посміхнулись:
Всевишнього і знов ошукали...
Та другі від фарисейства їх не хитнулись:
"Україні най слава!" - гукали.
Так! Вони не благали собі привілеїв,
Навіть і гадку про це не мали -
Героїзм їх був звично/буденно безкраїв,
За Неньку вони в боях палали!
21-24.12.2015
К.
