Щовечора п’єш, щоб втекти від реальності
Безглузді розмови, вершина банальності
Глухі мікрофони
Гормони, що виливаються через край, твоєї самотності
Забирай, якщо хочеш комусь прокричати
Давай, забирай всі заслуги своєї статі
А потім, випльовуй його кохання в унітаз
Прийде час назавжди забратись із словами
Що застрягли у твоєму роті
А ти і не проти, щоб тобі робили боляче
І викидали з ліжка серед ночі
Щоб потім іти пішки босими ногами
І грати в сніжки ночами на зеленому газоні
Бути снігом у гарячій долоні у безсонному стані
Ковтками оксамитової ніжності марихуани
Ти і не проти, ніби правда, загубитися і знайти
Того, хто ніколи не скаже що ти чогось варта
Ти розкриваєш свої карти
І залишаєшся плямою на рожевому рушнику
Вже ніхто не згдає тебе таку
Як ти сама себе намалювала
І одного життя замало, себе зустріти
Щоб втекти від байдужості тверезого світу
