Минає полуніч. Без втоми
сіяє місяць променистий.
На склі віконному нічному
тінь від акацій густолистих.
Тінь лягає тріпотливо,
як жива – чудна, рухлива.
В кімнаті темній і безмовній
закохані удвох ховались...
Там то зітхання жару повні,
то шепотіння виривались,
то цілунок найніжніший
пролітав, збудивши тишу.
Незримий – Гіменей з’явився,
вінок троянд в руках тримає...
Злегенька наперед схилився
і пальцем губи притискає –
бог підслухує старанно
що там шепчуть безустанно.
Дарма – не чуть що шепчуть двоє!
І Гіменей, досади повний,
трясе похмуро головою...
Віночок падає коштовний,
він не піднімає квіти –
на двох дивиться сердито...
Пейо Яворов
Минува нощ
Минува полунощ. Луната
блести усмихната, лъчиста.
и на прозорци на стъклата
акацията гъстолиста
хвърля сянка треперлива,
сянка чудна, сякаш жива.
А в стаичката полутъмна
се млада двойка спотаява...
И ту въздишка с огън пълна,
ту шепот тих се там раздава,
ту целувчица крилата
хвръкне, стресне тишината.
Невидим - Хименей е тамка
с венец от рози под ръката...
Напред се наклонил едвамка,
и пръст притиснал на устата -
кроткий бог подслушва тайно
що там шепнат безпрестайно.
Напразно, - нищо той не схваща!
И - в неизказана досада -
глава намръщено поклаща
замисля се... Венецът пада -
ала той го не прибира
с яд се само в двойка взира...
Ocoбливо гарно на початку про місяць і тіні на вікні. Трохи нагадує Пастернака "На озаренный потолок ложились тени, скрещенья рук, скрещенья ног,
судьбы скрещенья".
Валерій Яковчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Вірш Б. Пастернака "Зимова ніч" є у моєму перекладі в розділі "Переклади російської поезії".
