Елегійний присмак вечоровий,
Вже іржею вкрився небокрай.
Я втрачаю спокій тимчасовий,
І хлюпоче розпач через край.
Іронічно-істерична думка
У душі здіймає каламуть.
Спогади стирає, наче гумка,
І я знов життя втрачаю суть.
Я живу, немов пишу чернетку,
Чи якийсь безглуздий каламбур.
З почуттями граю у рулетку,
І будую збайдужіння мур.
Та, можливо, сонячного ранку
Від ілюзій створених звільнюсь.
Ледь зібравши сили наостанку,
Я назавжди все-таки змінюсь.
