Удруге ми зустрілися пізніше,
Тоді ти знав чого від мене хочеш
І хоч хотіла, щоб обняв мене скоріше
Та вже ж ти досі ще мене не знаєш
Розмови в нас пішли інтелігентні,
Не наче, зустріч давніх вже знайомих.
Ти представляв такі цікаві контенгенти,
Немов хотів аплодисментів все нових й нових!
Але сьогодні розкусила твій обман,
Усе те проводжання, обнімання,
Немов хотів скоріш завести у туман.
В ілюзію щирого кохання.
А на прощання взяв за руку ти мене!
Земля з під ніг кудись пропала,
Але ж не знав ти, що мене заверне
До того, щоб байдужість твою я згадала.
За що в той день полюбила тебе,
Запитую себе це кожен день!
Але од тільки знов побачу я тебе,
Не посмію сказато в очі тобі, що ти ОЛЕНЬ!
