Не одне пройшло уже століття,
А розуму ми так і не набрались,
Не змогли ми об\'єднатися в суцвіття,
А через непорозуміння роз\'єднались.
Роз\'єднались... та ще довго не з\'єднаймось,
До поки світ не перетвориться у чагарник.
Коли вже всіх одна проблема об\'єднає,
Ми викинем усі безглузді чвари у смітник.
Ну чому ж не можна це зробити зараз?
Об\'єднати держави, народи-квіточки,
В одне суцвіття пишне, квітуче і яскраве,
В якому не знатимуть цього жахливого слова - війни.
Це все, можливо, через ті пихаті квіти,
Які вже втратили свої барви, кольори,
Які з останніх сил усе гребуть до себе,
Щоб якось вижити і байдуже якої це ціни.
Та зів\'януть ті горе-квіти, дадуть дорогу молодим,
Лиш надіятись всім варто, щоб вони були суцвіттям,
А не кожен сам собі, один.
