ти вже надовго оселилась у моїх думках
ти вже вічність протікаєш у моїх венах
проросла таким деревом у мені
яке з кожним днем все глибшає
вростаючи у землю коренями
а ти мене вкотре надихаєш й наповнюєш
і ще одна ніч вкотре забулася
кидаєш слова мені жменями через слухавку
я люблю тебе
не можу цих слів позбутися
ми довго чекали весни
ми довго чекали любові
із дощами минали сотні доріг
я хотів би спинити час
аби ти не йшла від мене в цю осінь
в останній подих цієї холоднечі
ти стала такою важкою хворобою
раною яка ніяк не може загоїтись
залишу тобі усі паролі й ключі
аби ти могла повернутись коли заманеться
і серце мов сполоханий звір
увесь час поспішає й бентежиться
болить і ниє глибоко в тиші
пече в'їдливо вогнем жевріє
під снігом квіти помруть
але оживуть коли потеплішає
піду губитись у ніч застиглу й загуслу
шукати твого пришестя другого
і поки все затихло й поснуло
я позбуваюсь старого й минулого
