Щось монотонно стука по папері
Вперто зліпа марева рядків
Вимика із омани яви етери
Зводячи слова у ранг богів
Тишою шепочуть завмерлі стіни
Відлунням із мірил надій
Застиглі часу секунди і хвилини
Відгомонять посилом із мрій
Із лону снів у дійсності щілину
Проллється світло завтрашніх думок
Лиш гадкою майнувши за обрії полине
У лоно спогадів майбутнього спадок
Нащадок шепоту нічного
Мій власник тиші забуття
Обривків пошуку чийого
Я монотонно тчу павутиння
У сіти якого ловлю життя
Обшарпаним початку начинням