Вона відкрила вікно і сіла на підвіконник. Ніч була тихою. Зорі світили ясно як ніколи, а місяць освітлював вулиці краще за ліхтарі. По тротуарах час від часу проходили поодинокі тіні. Шум машин вже майже зник з вулиць. Через декілька хвилин наступила повна тиша. Це була ідеальна ніч. Вид на місто з п’ятого поверху був неповторний. Краєвид тільки трохи загороджував будинок навпроти. Як недивно, але у вікні навпроти теж горіло світло. Хтось там підійшов до вікна і сів на підвіконник, але відкрити вікно не насмілився. Здавалося наче вони дивляться один на одного, так тихо і взаємно. Немов вони одні на планеті і їх ніхто не потривожить. Це відчуття не покидало їх до ранку…
Це була не перша й не остання ніч. Вони вже бачились раніше. От тільки вони не знають хто живе напроти. При світлі дня іще не зустрічались.
Не знали бо, що буде далі…
