Восени ми полетимо кожен у свій вирій.
Я не чутиму й не бачитиму тебе. Ти не бачитимеш і не чутимеш мене.
У кожного буде своє життя.
.
Та між нами протягнеться тонесенька, майже невидима, ниточка - пуповина, що вросла кінцями в наші серця і не дає загубитися у Всесвіті.
Ти ніколи не забудеш мене. Я завжди пам"ятатиму тебе.
.
Під осінніми дощами й вітрами ниточка буде сиротливо хилитатися.
Я сумуватиму за тобою. Тобі не доставатиме мене.
Прийде зима. Сонячного морозного дня вона ледь помітно сріблитиметься, нагадуючи, що ми десь є один для одного.
Ніхто сторонній її не побачить. Ніяка сила не зможе їй зашкодити.
.
Вона приведе тебе до мене у розпалі весни - по стежинці, ледь помітній серед буйної молодої трави, - до мого заквітчаного царства.
Ти розповідатимеш мені про своє життя-буття, весело жартуватимеш. Будуть променитися теплом твої сумовиті очі.
Я пригощатиму тебе солодощами і літатиму біля тебе невагомим барвистим метеликом. Ціле літо! Ти у справах підеш ненадовго - я виглядатиму тебе. Ти повернешся - і я знову літатиму. Ми вже ніколи
не розлучимося.
