Кому потрібні ці безсонні ночі,
Й думки, які по суті - нездійсненні?!
Й не бачу я навпроти ті чарівні очі,
Які б робилі кращим це життя буденне.
І с кожним днем все більше в сердці суму,
І кровоточать все сильніше в ньому рани,
Від того, що відкрившись - не потрібен,
Й тобі ніколи я не буду вже коханим.
І в цій романтиці не бачу я натхнення,
Лиш прагматизм й байдужість світом править,
І лиш одне мене тепер бентежить,
Повинен оминати шлях отой, що ранить.
Бо почуття, то нездоланна мука,
І віри я не йму, що є кохання,
А в голові моїй засіла прикра думка,
Що в долі ти моїй була така остання!
