(Продовження)
Між тим промайнуло веселе свято Різдва Христового, зближається Старий-новий рік. На фабриці люд працює за графіком з понеділка по п"ятницю, ніяких вихідних на свята (ідемо до комунізму). Дівчата поміж роботою їздили додому, щоб допомогти мамі зготувати вечерю, та різвяні страви: холодець, голубці, випічку калачів та завиванців, різних тістечок. На Коляду, як годиться, можуть завітати гості, стіл має бути накритий як належить.
У профілакторію майже нічого не змінилося. Всі, хто проживав до Нового року, залишилися, навіть у тих самих кімнатах. Петро став заходити до дівчат все частіше, а в Ольги виникла до нього недовіра, певні сумніви. Висновки робити зарано, але ж балачки про дружину та доньку не могли виникнути на порожньому місці. "Не такий він уже і прекрасний" , - підказував розум, а серце,.. переповнене теплою ніжністю, захоплено вистукувало своїм ритмом його ім"я. Настирні думки вихором крутилися виключно довкола нього, і,.. яким би він не був, хай би тільки бачити його, хоч інколи, хоч здалеку.
Настало свято Василя. В сусідній кімнаті, разом з Петром, проживали аж двоє іменинників. Вони, звісно, принесли з дому могорич. Петро зайшов до дівчат, щоби запросити їх до компанії. Діна з охотою згодилася, а Маруся з Ольгою не поспішали. Тут Петро почав умовляти, та попробував узяти Ольгу за руку. Дівчині перехопило подих, вона стала опиратися, навіть не розуміючи, чому саме так поводиться. На той момент Діна повернулася, бо не зрозуміла:
- Чого запросив, а сам не йдеш?
Але глянувши на Петра ображено викрикнула:
- З вами все ясно!
Що їй було "ясно" Ольга не розуміла, та, щоб не виглядати дивними, вони з сестрою пішли до сусідньої кімнати. Василі обидва були одруженими, хвалили своїх дружин, що приготували їм таких гарних гостинців. Приємна, тепла атмосфера панувала в кімнаті. Чоловіки сміялися, жартували, один з них почав розливав випивку, але дівчата категорично відмовились, бо у них до алкоголю була відраза з дитинства. Вони краще попробують щось із випічки. Насправді їм було соромно знаходитись у цій компанії, бо у профілакторію не заохочувались такі посиденьки.
- Раптом хтось із персоналу загляне до кімнати, як це пояснити? - Крутилася у Ольги в голові набридлива думка і не давала їй почуватися спокійно. А відсутність Діни не давала спокою одному із Василів. Він, нарешті, не витримавши, звернувся до Петра:
- Іди її поклич.
- Не хоче, то й не треба - відповів парубок, і не зрушив з місця.
Він не зводив очей з Ольги, аж ніяково було всім присутнім, і тільки вона того не розуміла і не помічала, бо ніколи раніше не буваючи в таких компаніях, і зовсім не вміючи поводитись - дивилася в підлогу. Дівчата ще трохи посиділи й пішли до своєї кімнати. Діни там уже не було, вона працювала в другу зміну, то пішла до роботи раніше. Маруся також почала збиратися, а в Ольги на цьому тижні були нічні години, їй треба добре відпочити перед роботою.
Та було зовсім не до відпочинку. Тільки за Марусею зачинилися двері, до кімнати увійшов Петро.
- Діна пішла на роботу - понуро вимовила Ольга, а сама зовсім не хотіла, щоби він приходив до Діни.
- Навіщо вона нам? - посміхнувся, та сів на стілець. Перекинувши ногу на ногу він почав розказував про свою службу в армії, про будівництво, про місцевість, звідки родом. Парубок говорив, а вона слухала... і роздумувала: можливо, випивши, він все оце провадить, та надіється на послаблення її уваги, щоби скористатися моментом. Але ж випив всього нічого, грам двадцять, не більше. Василі ще глузували:
- Що ж ти за чоловік? П"єш ніби панянка.
Марусі сподобалась ця риса в Петрові. Вона після повернення до кімнати, запитала сестру:
- Ти бачила, він зовсім не хотів випивати, і так противно кривився, коли ковтав ту гидоту. Але, певно, не вміє відказатися, стидно перед чоловіками.
Розповіді лилися рікою. Нарешті Ольга не витримала, насмілилася запитати:
- Ти оце випив, то прийшов на балачки?
- Та ні. Я й завтра прийду,.. тверезий, якщо не проженеш.
Мовчання, ніяковість і сором у її очах,.. Він, зрозумівши складність ситуації, чемно почав прощатися.
- То я піду... Мені завтра на роботу. Розбуди мене, будь ласка, бо можу проспати. Ти з нічної прийдеш о котрій?
- Десь о сьомій... з копійками. А ти що будеш тут ночувати, до квартири не йдеш?
- Ні, не хочеться... "о сьомій з копійками", - тут він засміявся щиро, як дитина, (і Ольга подумала: з почуттям гумору все гаразд) мені якраз, я працюю з восьмої.
- Добре, розбуджу.
- Ну па-па.
- Та "па-па"
Він вийшов з кімнати, і тихо прикрив двері, а вона, заспокоївшись, роздумувала на самоті :
- Що це було?.. Я йому потрібна,.. чи будильник?..
Далі буде...
ID:
636448
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.01.2016 11:11:41
© дата внесення змiн: 21.10.2018 17:33:20
автор: Корніївна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую 
