Відчиняй же двері – не бійся,
Я прибуду із літнім дощем,
Заспіваю тобі свою пісню –
Ти проситимеш потім іще.
Відкривай усі вікна – чекай-но:
Я промінням сонця ввійду
І буденно геть незвичайна
Закохаю в свою ходу…
Залиши для мене щілину,
Щоб могла, коли хочу, прийти,
Що так сталося – я не винна –
Твій затьмарив усі світи…
Не вагайся – в свою фортецю
Ти впусти мене уночі,
Стану щастя твого предтечею,
Підберу до замка ключі.
Наші душі, колись страждаючі,
Враз зійдуться у світлі свічі…
