**********
1.Не чути свисту куль, не чути вистрілів гармати,
Навкруги тиша – насолоджуйся й живи.
Останні сили віддає боєць, щоб встати,
Встати й кілька кроків останніх пройти.
2.Пройти до ген тої берізки стрункої,
Що теж поранена від куль стоїть.
Що теж, напевне, знемагає вже від болі,
Їй, як і йому – залишилась ще мить.
3.Повільно, крок за кроком, й він біля неї,
Оминувши кулі своїх і врага.
Й сказав до берези: «Ти знаєш, що розбиту чашу вже не склеїш,
Так ось, не склеїш й розбите життя.
4.Ти тут одна, а я тут з братами,
Зламаєшся ти, а я піду до братів.
До тих, що не тут, що вже не з нами,
До тих, для котрих настала ця мить.»
5.Лежить солдат і намагається вловити,
Прекрасні звуки: шуму вітру і дерев.
Одна лиш думка в голові: «я хочу жити»,
Й ніяк із голови вона не йде.
6.Лежить солдат і згадує минуле,
Те життя, що було до війни.
Була любов, яку покинув, та не зміг забути,
Там покинув, бо тут боронив.
7.І зрозумів солдат, не даром так зробив він,
Адже дав можливість жити не одним.
Він дав можливість у волі полюбити,
Його ж любов помре тут з ним.
8.Не дише солдат, траву вітер гойдає,
Зломилась берізка, не втрималась й вона.
Та ворог Україну, як вітер ту берізку не зламає,
Час рани загоїть, а кров з землі змиє вода.
ID:
643749
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 14.02.2016 13:09:22
© дата внесення змiн: 14.02.2016 13:09:22
автор: Марина Бойківчанка
Вкажіть причину вашої скарги
|
