Ревність поїдає душу, наче сум застряг, івванні , плакати вже більш не мушу ,тільки що ми з того, як виходять сльози ранні. Ти скажи де їм дівать!я, ти скажи про що молить, як боротись щоб не здаться, й чим прийдеться закінчить. Сльози лагідно шепочуть, як ножі лізуть у душу, вроді є ще що стазати, та казаті ніщо не мушу.
Замість віршів пустота є, замість щастя горе. Копії і шаржі попливли у море.Тут не має світла , тут нема й того буття, тільки шерхне щось за мить й небуде тут вороття.
