(Майже за Фрейдом)
Яка химерна забаганка слова
оплачувать хорея й ямба лет
покорою насущному шматкові
(ну непогано ще б ікра й паштет).
Невідання незайманої глини
пощо було розпещувать хмільним
білків із вуглеводами бродінням
«плюс» жир, щоб з пастки глини дух звільнив
(лінгвісти їх колись назвуть словами)
Адамової плоті солов'їв.
Витьохкуючи райським кущам славу,
не знав Адам, які гріхи свої
витьохкує ним перворідна глина.
Дотьохкався сердега, із ребра
допоки виспівав собі пухлину
злоякісного кривотлумача:
швиденько Єва небораці пояснила,
що «їсти» означає його «тьох» —
і яблуком гортань пісень забила,
наїдок ділячи з тих пір на двох.
Віки народами здіймають зворохоби
гри в піжмурки: «знайду — то з'їм» —
запаленням хронічних війн хвороби
утроба виявляє героїзм.
З’їв якось за вечерею півсвіту
вождь греків, Македонський Олександр,
(хоч сам і думав, що весь світ із’їв він)
ще й пальці Гімалаїв облизав.
Асклепія пораду злегковажив,
вечерею надміру він зловжив,
й від наполегливого переоб'їдання
приставивсь Олександр наш молодим.
Сподвижники не надто вже тужили —
спровадили вождя к усім богам,
та й ну неперетравлене ділити,
а далі й один одного з'їдать.
Таке велике чревопанування
натхнення муз, вдоволених сповна,
байдужим не залишило, звичайно ж:
ще б пак, бо ж Муза — Євина сестра!
Часи летять — ті ж в музи забаганки:
надумав ти хорею хоровод
примхливій Музі запропонувати —
подай жирок, білок та вуглевод.
Звичайно, я не Македонський,
щоб увібгати в пельку цілий світ,
але п'ятнадцять Ойкумени соток
картопляним нашестям підкорив.
Знов за своє сестричка Єви, Муза:
«П'ятнадцять соток? Пхе — хіба ж це шмат?
Картопля — чисті вуглеводи! Мужем
будь доблесним — дай жиру і білка!»
Натщесерце слова в сонет не в'яжуть
уста, що знають лише слово «хліб» —
голодна плоть не зродить чудо ямба,
порожній шлунок не породить слів.
Висновує в землі лопата тропи,
сплітає сапка візерунки рим —
римую я мозолі, болі й зорі,
о Муза, то коли ж тобі служить.
Чим повсякчас ти вимагаєш їдла,
вже б краще залишалась ти комком
святої доадамової глини,
о ненажерлива, бездарна плоть.
Кого Бог покарав фатальним даром
зі слів сонетами вінки плести,
для того їжа не дається даром —
рятує плоть, йому не до краси.
Кого ж не мучить голод зранку,
хто плоть із лишком вдовольнив,
тому усі слова «по барабану»,
крім тих, що означають їжу, слів.
Ну просто суперечка з діаматом
про єдність суперечних устремлінь:
є суперечність — єдності немає...
Алаверди, май френд акин!
Гуд бай, гуляй, май діа Муза-чичка,
гуляй, бо ніде ліру прихилить —
мистецтва храм прикрасила табличка:
«Зачинено. Перерва на обід».
Злітає на Парнас філе з Пегаса
на крилах ДНК та РНК,
щоб в небі ковбаси кільце не згасло,
яке поет звик сонцем називать.
Дурний поет, дурна його морока...
Та годі вже — світання на порі:
неполену метафору городу
йду сапкою шукати в бур'яні.
ID:
656899
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 03.04.2016 15:13:57
© дата внесення змiн: 03.04.2016 15:13:57
автор: Пересічанський
Вкажіть причину вашої скарги
|
