Зранку - гаряча кава, а вечером - ти.
Тіло з душею в гармонії, просто прекрасно.
Вперто іду, а може - лечу до мети.
Бачу нарешті, здається, де темно, де ясно.
В нетрях душі заховаю те, що болить.
Ковдрою вкрию, тривожити більше не стану.
Мушу навчитись ловити щасливу мить,
Бо просто зів'яну... Інакше - просто зів'яну.
Промені сонячні просяться у вікно...
Прошу, заходьте! Давно вас чекала у гості.
Ось - шоколад, ось - червоне, як кров, вино.
Затишно, тепло... без сліз, без образ і без злості.
Щільно закрию минуле на три замки...
Випущу ніжність свою із міцних обладунків.
Формулу щастя вивела я за роки:
Ложечка кави, й десяток твоїх поцілунків.
03.04.16.
... і так мало... і так багато!
але вірю: далеко не все видали ви тут із своїх скарбів сердечних щодо формул вічного щастя і безмежної радості буття у любові та взаємності.
тож - чекаємо їх розкриття у таких красивих віршованих рецептах!
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як там кажуть: не кава бадьорить вранці, так і тут - ой, не кава робить щасливою. Швидш за все, кава лише закріплює солодкуватість поцілунків.
Красива і чуттєва робота
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть, секрет не в каві... Шось мені це підказує... А в тому, хто ввечорі. Гарний вірш, такий романтичний, аж захотілося закохатися. Ще б навчитися це робити. Чи може кава в цьому питанні допоможе?
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кажу як фізик 
ммм... сподобалось! Гарно посмакував 
