Сині коти на скляних підвіконнях
Рухали напрями вічних вітрів.
Боже, врятуйте мене від безсоння,
Згублену в кроках вчорашніх віків.
Плутану в коліях дивних трамваїв,
Що не ведуть у потрібні світи.
Тільки на площах безлюдних, безкраїх,
Можна у Всесвіті долю знайти.
Биту роками, затуркану світлом,
З крилами чистими, наче кришталь,
З диким багаттям в кишені і вітром,
Що загартовує душу, мов сталь.
Сині коти, заберіть мене звідси,
З людяних міст, що любили колись –
Більше не можу терпіти це місце,
Звідки так важко здійнятись увись.
Вишкір байдужих, в обличчя закутий,
Сиві світанки в обіймах біди…
Краще в самісіньке пекло стрибнути,
Ніж хоч на мить повернутись сюди.
Боже, врятуйте мене від безсоння,
Зайвих відвертості і доброти...
Сині коти на скляних підвіконнях
Кличуть у подорож в інші світи.
А любов і краса, і добро - хіба їх немає у нашому світі і хіба не вони, чи нехай будуть коти, всерівно рятують його чи Вас чи нас..?
Дуже філософський і глибокий твір! Бачити і знати/розуміти більше ніж інші - завжди непросто. Але ніхто не несе те, що йому не під силу!
Вітрова Доця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за коментар))) так, ніхто не несе більше, ніж йому під силу, але часом хочеться, щоб хтось забрав тебе в інше місце, туди, де не буде цієї шаленої метушні і сказу)
...
