Тендітна, ніжна жінка-квітка
Із серцем, все одно, що світ,
В якої розум – зброя рідка,
Вона лишила вже свій слід.
Та битись ще не перестала
І хоч в неволі, та і там
Все ж повстає, як повставала,
Спокою не дає катам.
Отим катам, які жирують,
Які примножують нулі,
Які народу плач не чують,
Вважають, що вже королі.
А королі якого трону?
Там, де брехня, зневага, гріх,
Де по злодійському закону
Все відбувається у них.
А тих, хто прагне помагати
Народу, радість дарувать,
Кидають бідолах за ґрати,
А треба – будуть убивать.
Але дивує, як цю зграю
Злякала жінка, ще й одна.
Хоч відповідь, здається, знаю –
Всіх розумніша них вона!
Ось в цьому і вина її…
Хотіла світ змінить на краще,
Щоб рідні квітнули краї,
Та не дала злочинна паща.
У рот взяла, а проковтнути
Ніяк не може, бракне сил,
Тож слабнуть «влади» злії пута,
Хоч втримать їх достатньо рил.
Та дух свободи не зламати,
Це знає «влада» і вкотре
Старається «чужих» прибрати,
Та волі дух не прибере!
А український дух – це сила,
Віками гартувався він,
Він, мов той птах, що має крила,
І голосний, мов церкви дзвін.
Тож як би злії воріженьки
Не пригнобляли мужній люд –
Своє отримають від Неньки,
Таким немає місця тут!
А лиш на нарах в буцегарні,
От там по праву їхній дім.
Пейзажі там не дуже гарні,
Проте там місця вдосталь їм.
Усі злочинці, що при владі,
Перевертні і холуї,
Запроданці, які у зраді,
Усі знайдуть місця свої.
Стосовно зради, як забути,
Що ще один є слизький пан,
Той, хто є «жертвою» отрути,
Той, хто і зрадив весь майдан.
Та що майдан – усю країну,
Надію в світле майбуття,
Мов ту народжену дитину,
Безжально кинув на сміття.
Це так «віддячив» за довіру,
За крісло, в яке люд всадив,
Та спокою не буде звіру,
І що б він там не городив
На кшталт: що «руки ці не крали»,
Всіляку іншу маячню,
Та люди знають добре й знали,
Що він тюхтій, а леді Ю,
Та, дійсно, справжня героїня,
Сучасна Жанна Д’арк вона,
Повириває зле коріння,
Яке насіяв сатана.
Лише ця жіночка маленька,
Лише її незламний дух
З руїн підніме нашу Неньку
І дасть в майбутнє вірний рух.
І хоч вона є під замками,
Та все ж не здасться, не засне.
Ми з нею є, вона є з нами,
І саме це є головне!
Листопад 2012 р.
ID:
660349
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 18.04.2016 08:23:11
© дата внесення змiн: 18.04.2016 08:23:11
автор: Олег Жердель
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарний,справедливий!!! 
