Лампа світить... Стіл письмовий поруч,
Телефон, вода, клавіатура.
Забувай все звичне - дивись вгору
Та буди тих, хто давно поснули...
Хмари десь з Дземброні припливали.
Чи може із Волині? Чи зі Львова?
Під небом темним світло вимикали
Такі, як ти. І віднімало мову...
Твій відблиск був, як думав вище неба
Й дивився знизу на його картини.
А вечір не згасав. Нема потреби.
Все далі й далі мальовниче плине...
Блищала плитка і притихли стіни.
Блищало небо ніжним і молочним.
Без смаку аромат. Притихли й тіні...
Немов зустрілись із запалом очі...
Сиділи, мов укопані, дивились,
Як хмари зафарбовують заграву
У темніше. Страшно й настільки... мило,
Що точно карбуватиметься в пам'ять.
І знаєш, Курте, хмари, мов від диму...
І Дрезден твій насправді нагадало.
Але живе. Нема ні фальшу, гриму.
Руїн немає.
Лиш небо чорне, в зелені дерева
Й глибокі чорні душі колонади
Завдовжки з наші мрії. Сорок п'ятий -
Це клоунада.
Здається, дощ буде. Сивіє сіре.
Я сплю... Бо так насправді не буває!
Або буває... Ти - це я... Це сила
Міського краю...
Роти-роззяви, а із них - ні слова...
Знов телефон, вода, клавіатура.
І знов комп'ютер, миша, стіл письмовий.
Курте, заснули...
30.04.16
