Це так давно було.
Кохання нас вело
Крізь буйний цвіт садів з весни у літо.
Хотілось теплих злив,
Та зав'язь обпалив
Такий сухий,
Такий жорстокий вітер.
Він вився, мов батіг.
Нам стежку перебіг,
Перекотився по діагоналі.
Як піковий король,
Змінив малюнок доль.
І звідти врізнобіч пішли ми далі.
І ось - неждана мить.
Цей погляд - зойк німий...
Безгрішний поцілунок великодній
Як забуття сприйму.
Але, скажи, чому
Вростаємо очима одне в одного?
