Я прихожу до старого пабу
З своїми думками тяжкими ногами
І сиджу за старими столами
І дивлюся на ті стіни і на тих людей
Які як і я помирають від себе
Й шукають розраду шукають дуель
І почуттєво зникають коли минається небо
Тебе я згадаю - зустрів у ту мить
Коли моє небо вбивало мене на дуелі
І якби не хтілось таку зустріть
Я поглядом був полонений а іншого і не треба
Ти мала мене знищить враз – так було б правильніше
Та ти відвела мене в двір твій і сад став тайною нашого літа
Прогалини в свідченнях міняли на джаз
Досвідченість роджена змістом
І сад розцвітав і згасав опадав
І джаз то тихіш то гучніше.
Та сонце стрічали нарізно завжди
Так довго без сонця бути не можна
Я прагнув тепла ти хотіла мети
Я шлях обрав ти ж чекання.
А паб, а що пабу
Він прийняв мене. І знову старезні столи стіни люди
А паб не привів більш тебе до мене
І сад не розквітне без марних прелюдій.
Можливо колись десь й проявися ти
У іншому змісті, місті і тілі
Це буде інша історія без цілі й мети
Повторення вічних блукань в самоті.
