Цілий букет, обійняла квітів
І посміхається, щиро до них,
Милі пелюсточки кращі в світі
Вже ловить пахощі, медову мить.
У дім до себе радісно несе,
Буває з ними і розмовляє,
Як та билина, одненька живе,
Душа болить, пісень не співає.
Красуня жінка, така тендітна,
Щоднини біль, серце розриває,
Мабуть дорогу, перейшла кішка,
Ятрять печалі, сім`ї немає .
Тож кажуть люди,часто по селі,
Іще із молоду, всяк час одна,
Ночами ронить сльозини гіркі,
Чому ж ти доленько, надто сумна.
Та милувалась колись й кохала,
Лише ніч знає,чому він пішов,
Але ж з роботи завжди стрічала,
Чутки, що другу, із міста, знайшов.
От коли веснонька розквітає,
Її душа, холоне, аж болить,
Тільки пташина, як заспіває,
Закриє очі й зненацька на мить,
Всю свою молодість пригадає.
Коли ж парується вся пташина,
Відразу долю, знов запитає,
У чому є, тут її провина,
Чому не в змозі вона кохати.
Біда, самотність не відступає,
Так і не знає в чому винна,
Як надвечір’я, щастя, чекає,
Десь загубилася половина.
18.05.2016р
ID:
667121
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 20.05.2016 07:44:19
© дата внесення змiн: 30.07.2024 15:42:25
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|