Я чую твої крики,
Ти танці водиш, на тонкому лезі бритви,
І нагло дивишся у низ,
І спокушаєш прірву,
До ярого, бездонного свого притулку.
Чи може статися таке,
Що всесвіт на тобі зійдеться,
Що все піде колонами у темінь безіменну.
Під стягами «шукаємо ми мрію наречену»,
І всі розіб'ються в тобі,
Не на смерть, а на муки.
Тепер ти чуєш їхні крики,
Страшенні зголоднілі мокрі крила,
Вже стали твої слуги,
Та як раби не мають права
Доторкатися до твого тіла,
Тепер хай сльози гріють їх,
Захоплених без бою геніїв-птахів.
офігенно
