Пробач. Нічим не допоможу.
Мене намає.. Себе я розчинив.
З капризом скрипки в небо полетів,
Її зачувши ожива зів*яла рожа.
Не відаю диявол, ангел, хто?
Собі ім.*я Нікколо Паганіні взяв,
Своєю скрипкою сирен зачарував
З людей тим більш ніхто противитись не може.
Своїми струнами у резонанс
З оголеними струнами душі,
Як чайка Лівінгстон в самотнінй вишині
Пронизливим вітрам виспівує романс.
Уже ця скрипка із середини звучить
Радію, сам собі подавши руку
І без вагань впускаю біль і муку
Щоб назавжди лишилась в пам*яті ця мить.
