Він не боїться. Він - Петро. Він - скеля
Перед очима пропливло життя...
Проста рибацька хижина. Крізь стелю
мерехкотить малесенька зоря.
Пильнує варта. Завтра його стратять.
Натерли руки грубі ланцюги.
В гріхах якихось зранку звинуватять
Й на ешафот поставлять без вини.
Він не боїться. Він тепер, як скеля.
За Сином Божим піде до кінця.
Тепер його душа вже не пустеля,
Яка була в Симона рибака.
За Слово Боже завтра і заплатять...
На вікнах ґрати, звідси не втекти.
Гримлять громи, немов гармати гатять,
Змиває дощ людські тяжкі гріхи.
Твердий у вірі, незборима скеля
Йому тепер і смерть вже не страшна.
Холодний камінь - вся його постеля,
Любов до Бога - ось його вина.
В останню путь птахи його спровадять,
Вина на тризні вип\'ють вороги
І на могилі земленьку розгладять,
Де він спочив лиш знатимуть вітри.
Йому не страшно. Він міцний, як скеля,
Лише затерпла в ланцюгах рука.
В саду едемськім стрінуть і звеселять...
Минула б ніч чорнюща і гірка.
І раптом голос: \"Йди, тебе не вгледять,
Накрию, Петре, я тебе крильми.
Йди до людей, які тебе не зрадять,
До ранку стража буде бачить сни\".
Йшов чоловік із вірою, як скеля
Дивився Ангел вслід ізвисока.
Заспала стража, наче по купелі,
Господь з в\'язниці визволив Петра.
Оксана Максимишин-Корабель
12 липня 2016 р.
Португалія
