Не буду вірити словам,
Які мені з дитинства нав’язали.
Здається, життя – це спам,
Який давно не видаляли.
Не буду з усіма іти
В дорогу, що нікуди не веде.
Так можна з розуму зійти;
Й останній шанс мій пропаде
На власну думку й почуття,
Які нікому не підвладні.
Не чекаючи чийогось співчуття,
Собі говорю: «життя прекрасне».
Любомира Королько
