Біжить річка невеличка, під горою в'ється.
Як побачу миленького, серденько озветься.
Немов пташка затріпоче, до милого ж лину.
З ним до ранку стоятиму й скажу:
"Ще хвилину..."
Ой, хвилиночка-хвилинка! Солодко та щемко.
Пустіть мене погуляти, мій татусю й ненько!
Ой, хвилиночка-хвилинка! Радіє серденько.
Знов додому повернуся із сонцем... Раненько!
Пустіть мене погуляти, мій татусю й ненько.
Коли бачу миленького, радіє серденько.
Будем з милим в синім небі зорі рахувати.
Буде мене мій миленький ніжно цілувати.
Ой, хвилиночка-хвилинка! Солодко та щемко.
Пустіть мене погуляти, мій татусю й ненько!
Ой, хвилиночка-хвилинка! Радіє серденько.
Знов додому повернуся із сонцем... Раненько!
Біжить річка, невеличка та попід горою.
Ой, як хороше, коли є миленький зі мною!
Говорила йому мама: "Йди гуляти, сину..."
То ж стоятимем до ранку, потім ще... хвилину...
Ой, хвилиночка-хвилинка! Солодко та щемко.
Пустіть мене погуляти, мій татусю й ненько!
Ой, хвилиночка-хвилинка! Радіє серденько.
Знов додому повернуся із сонцем... Раненько!
Надія Башинська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я свою душу прошу, щоб вона співала.І вона мене розуміє! Хоч частенько плаче. Бо стільки вже того смутку...
Стараймося писати побільше веселого. Хай радіють наші душі і множиться радість,йде між люди.