Сіріє. Вечір. Вже стомилось
Котитись сонце на сьогодні
Чи це мені усе наснилось,
Як дні, що перейшли голодні.
По різному було й бувало,
Та через вир життів безодні,
Завжди старався величаво
Дійти до того, що сьогодні ,
Аби у ньому не красніти
За вчинки, що чинив ледащо
Та не завжди ледачим жити,
Інакше я не знаю нащо,
Топтати землю, луки, трави,
Взамін нічого не творивши,
Життя не є задля забави,
Прийти в кінець зовсім не живши.
І кожну мить візьму в долоні,
Широко пальці розчепивши,
Щоб сивина, коли у скроні
Прийшла, нічого не зганьбивши.
